Мені соромно за українські ЗМІ — чому медіа мають писати про український софт, K2 ERP та заміну 1С/BAS

SEO title: Мені соромно за українські ЗМІ — чому медіа мають писати про український софт, K2 ERP та заміну 1С/BAS

SEO description: Стаття-звернення до українських ЗМІ про мовчання навколо українського програмного забезпечення, ворожого софту, 1С/BAS, Бітріксу та необхідності підтримувати українські IT-продукти. K2 ERP як приклад української ERP-системи, що бореться з великим ворожим ринком.

SEO keywords: українські ЗМІ, журналістика Україна, український софт, українське IT, K2 ERP, ERP Україна, українська ERP, заміна 1С, альтернатива 1С, альтернатива BAS, BAS це російський 1С, 1С Україна, ворожий софт, Держспецзв’язку, заборонене програмне забезпечення, Бітрікс, російське ПЗ, цифрова незалежність України, інформаційний фронт, український бізнес, українські IT-продукти, програмне забезпечення України

Alternative to: 1С, BAS, Бітрікс, російське програмне забезпечення, ворожий софт

Файл:Лідер змін перед монстром медіа.png

Мені соромно за українські ЗМІ: пишіть про українське, не мовчіть

Мені соромно за українські ЗМІ — це публічне звернення до редакцій, журналістів, IT-медіа, бухгалтерських ресурсів, ділових видань та всіх інформаційних майданчиків України, які на дванадцятому році війни досі занадто часто мовчать про українське програмне забезпечення, українські IT-продукти та реальну заміну російського софту.

Це не стаття про образу.

Це стаття про відповідальність.

Бо якщо українські ЗМІ роками можуть писати про чужі технології, чужі корпорації, чужі платформи, чужі стартапи, чужі ринки й чужі успіхи, але при цьому не знаходять місця для українських продуктів, які борються з російською технологічною залежністю, то виникає дуже просте питання:

для кого працює українська журналістика — для України чи тільки для того, хто платить за розміщення?

Коротко

Головна думка статті проста: українські ЗМІ мають перестати ховати український софт за словом “реклама”.

Коли медіа пишуть про іноземні продукти — це називають аналітикою, оглядом, ринковою темою або корисним матеріалом.

Коли українська команда говорить, що створює альтернативу 1С, BAS та іншому ворожому софту, їй часто відповідають: “це схоже на рекламу”.

Але заміна російського програмного забезпечення — це не просто комерційна тема. Це питання цифрової незалежності України.

Український бізнес десятиліттями працював на російських облікових системах. У бухгалтеріях, на складах, у виробництві, в управлінському обліку, у документообігу та фінансах досі залишаються продукти, які мають пряме або історичне походження з російського ринку.

І коли українські медіа мовчать про це, вони фактично залишають українських розробників сам на сам із величезним ворожим ринком.

Вступ

Мені соромно за українські ЗМІ.

Соромно не як випадковому читачу, який відкрив новинну стрічку, побачив черговий потік політики, реклами, скандалів, рейтингового шуму й закрив вкладку.

Соромно як людині, яка все життя займається програмним забезпеченням для України.

Соромно як розробнику.

Соромно як підприємцю.

Соромно як українцю.

І тепер уже, певною мірою, соромно як журналісту також. Бо після вступу до Національної спілки журналістів України я ніби формально став частиною цієї професійної спільноти. А коли стаєш частиною спільноти, починаєш дивитися на неї не збоку, а зсередини.

І тоді бачиш неприємну річ.

На дванадцятому році війни велика частина української журналістики поводиться так, ніби Україна — це просто рекламний ринок, а не країна, яка бореться за виживання.

Медіа охоче пишуть про політичні конфлікти, скандали, рейтинги, заяви, міжнародні новини, чергові технологічні тренди, штучний інтелект, стартапи з Америки, нові продукти глобальних корпорацій.

Але коли мова заходить про живе українське — про компанії, які тут, в Україні, під час війни створюють продукти, конкурують з російським софтом, намагаються витягнути бізнес із технологічної залежності — раптом з’являється багато обережності.

“Це реклама”.

“Це комерційна тема”.

“Ми не можемо писати про конкретний продукт”.

“У нас редакційні правила”.

“Це не підходить під формат”.

І виникає питання: а що тоді підходить під формат української журналістики під час війни?

Де пошук живого українського?

Українські ЗМІ часто люблять писати про українське минуле.

Про історію.

Про пам’ять.

Про трагедії.

Про те, що ми втратили.

Про те, що було знищено.

Про те, що треба пам’ятати.

І це важливо. Без пам’яті немає народу. Без історії немає країни. Без усвідомлення злочинів проти українців немає справедливості.

Але є інше питання.

Де пошук живого українського?

Не того, що вже стало музейним експонатом.

Не того, що можна оплакати.

Не того, про що можна написати красивий некролог.

А того, що працює зараз.

Того, що створюється зараз.

Того, що бореться зараз.

Де великі матеріали про українські бізнеси, які виживають під час війни, блекаутів, мобілізаційного хаосу, нестачі людей, податкового тиску, проблем з логістикою, нестабільності та постійної невизначеності?

Де репортажі про українських розробників, які пишуть програмне забезпечення для українського бізнесу?

Де історії про українські ERP, CRM, WMS, документообіг, виробництво, бухгалтерію, хмари, кібербезпеку, e-commerce, BI, автоматизацію?

Де системні огляди українських альтернатив російському софту?

Де порівняння?

Де критика?

Де запитання?

Де журналістська цікавість?

Українське не має ставати цікавим тільки тоді, коли воно вже померло. Українське треба підтримувати, показувати, аналізувати й критикувати тоді, коли воно живе.

Коли правда раптом стає “рекламою”

Найдивніше починається тоді, коли українська компанія намагається говорити про себе не як про “черговий бізнес”, а як про частину великої боротьби.

Наприклад, коли ми говоримо про K2 ERP як українську ERP-систему, яка має стати реальною альтернативою 1С та BAS, часто у відповідь чуємо знайоме:

“Це реклама”.

Але якщо медіа пише про SAP — це аналітика.

Якщо медіа пише про Microsoft — це технологічна новина.

Якщо медіа пише про Odoo — це огляд.

Якщо медіа пише про Salesforce — це бізнес-тема.

Якщо медіа пише про черговий іноземний стартап — це “історія успіху”.

А коли українська команда каже: ми будуємо українську ERP, ми хочемо замінити російський 1С/BAS, ми відкриваємо публічну хмару, ми створюємо модулі, ми розвиваємо продукт під український бізнес — це раптом “реклама”.

Ні.

Це не реклама.

Це тема національної технологічної безпеки.

Бо програмне забезпечення — це не просто кнопки на екрані.

Софтом керуються гроші.

Софтом керуються склади.

Софтом керується виробництво.

Софтом керується бухгалтерія.

Софтом керуються податки.

Софтом керується зарплата.

Софтом керуються документи.

Софтом керуються дані.

А під час війни дані, процеси, гроші та управління — це вже не просто бізнес-інструменти. Це частина стійкості країни.

BAS — це російський 1С

Окремо треба сказати те, що українські ЗМІ мали б повторювати роками.

BAS — це російський 1С.

Так, з іншою назвою.

Так, з іншою вивіскою.

Так, із легендою про “локалізацію”.

Так, з українськими партнерами, інтеграторами, обслуговуванням, навчанням, курсами та семінарами.

Але по суті BAS є продовженням екосистеми 1С, яка десятиліттями формувала залежність українського бізнесу від російського програмного забезпечення.

І це не дрібниця.

Це не технічна суперечка між програмістами.

Це не питання смаку бухгалтерів.

Це не “ну воно ж працює”.

Це питання того, чому на дванадцятому році війни український бізнес досі масово використовує софт, який виріс із російської технологічної екосистеми.

І ще болючіше питання: чому українські ЗМІ не зробили з цього великий суспільний скандал раніше?

Держспецзв’язку забороняє ворожий софт, але медіа мовчать

Держспецзв’язку вже оприлюднило перелік забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного мережевого обладнання.

Для державних органів, критичної інфраструктури, військових структур та частини бізнесу це не просто рекомендація. Це сигнал: далі робити вигляд, що нічого не відбувається, вже не вийде.

Але де був великий інформаційний вибух?

Де спецпроєкти?

Де пояснення для бізнесу?

Де нормальна журналістська мапа ризиків?

Де матеріали “що робити бухгалтеру”, “що робити директору”, “як перейти з 1С/BAS”, “які українські альтернативи існують”, “які ризики для критичної інфраструктури”?

Де голосне й системне пояснення, що ворожий софт — це не тільки проблема айтішників, а проблема управління країною?

Замість цього українські розробники знову змушені самостійно пояснювати очевидне. Самостійно писати. Самостійно просувати. Самостійно пробиватися через стіну мовчання, обережності й редакційних відмовок.

Де були журналістські розслідування?

За ці роки українська журналістика мала б поставити ринку десятки неприємних питань.

Хто продавав 1С після початку війни?

Хто просував BAS як “новий” продукт?

Хто заробляв на переході з 1С на BAS?

Хто переконував бізнес, що це вже “не російське”?

Хто проводив семінари, навчання, курси, вебінари й продовжував годувати стару екосистему?

Хто обслуговував цей ринок?

Хто працював під новими назвами?

Хто пояснював, що “все законно”, “все нормально”, “не треба панікувати”?

Хто в державних, комунальних, критичних, військових або наближених до держави структурах досі використовував або використовує російський софт?

І головне: чому про це не говорили щодня?

Чому не було великих серій матеріалів?

Чому не було глибоких розслідувань?

Чому не було постійного тиску на ринок?

Чому не було системного порівняння українських альтернатив?

Чому українські розробники мали самі пробиватися до бізнесу, поки медіа робили вигляд, що це “не дуже цікава тема”?

Список медіа, до яких є питання

Це не список ворогів.

Це список майданчиків, які мають вплив, аудиторію, репутацію і тому мають відповідальність перед українським суспільством.

Питання не в тому, щоб когось “призначити винним”. Питання в іншому: якщо саме ці медіа формують інформаційний порядок денний України, то чому тема українського програмного забезпечення, заміни 1С/BAS та боротьби з ворожим софтом досі не стала для них системною?

Великі суспільно-політичні та ділові медіа

• Українська правда
• Економічна правда
• УНІАН
• Цензор.НЕТ
• Oboz.ua
• 24 канал
• РБК-Україна
• ТСН
• NV
• LB.ua
• Дзеркало тижня
• Forbes Ukraine
• Mind
• The Page
• Главком
• Громадське
• Детектор медіа

Українські IT-медіа та технологічні ресурси

• DOU
• AIN.UA
• dev.ua
• ITC.ua
• MC.today
• Vector
• Highload
• SPEKA
• Mezha
• Root Nation
• Gagadget

Бухгалтерські, юридичні та ділові ресурси

• Дебет-Кредит
• Бухгалтер 911
• 7eminar
• ЛІГА.net
• ЛІГА:ЗАКОН Бізнес
• Бухгалтер.com.ua
• Головбух
• Factor Academy
• Мінфін
• TaxLink
• Audit-Invest

І до кожного з цих майданчиків є просте питання:

де ваші системні матеріали про реальну заміну 1С/BAS в Україні?

Не випадкова новина.

Не коротка згадка.

Не сухий переказ пресрелізу.

А нормальна журналістська робота: розслідування, порівняння, інтерв’ю, огляди українських альтернатив, аналіз ризиків, пояснення для бізнесу, бухгалтерів, держави та критичної інфраструктури.

Українське програмне забезпечення не має пробиватися до українських ЗМІ як прохач. Українське програмне забезпечення має бути темою для журналістики, бо це питання цифрової незалежності України.

Питання до редакцій

Кожна редакція, яка говорить про патріотизм, економіку, бізнес, реформи, цифровізацію та майбутнє України, має відповісти на кілька простих питань.

На якому софті працює ваша бухгалтерія?

На українському?

На міжнародному?

На 1С?

На BAS?

На старій базі, яку “поки не чіпаємо”?

Через підрядника?

Через “так історично склалося”?

Через “це складне питання”?

І ще:

скільки матеріалів за останні роки ваша редакція зробила про українські альтернативи російському софту?

Скільки разів ви пояснювали бізнесу, що BAS — це російський 1С?

Скільки разів ви питали державу, чому заміна ворожого софту рухається так повільно?

Скільки разів ви питали бухгалтерські ресурси, чому вони продовжують навчати людей працювати в екосистемі 1С/BAS?

Скільки разів ви брали інтерв’ю в українських розробників ERP-систем?

Скільки разів ви робили порівняння українських продуктів?

Скільки разів ви показували український софт не як “рекламу”, а як частину економічного фронту?

Журналістика чи рекламна вітрина?

Проблема не в тому, що медіа заробляють гроші.

Медіа мають заробляти. Редакції мають платити зарплати, утримувати сайти, знімати відео, оплачувати поїздки, сервери, команду, монтаж, дизайн, аналітику, репортажі.

Проблема починається тоді, коли гроші стають головним фільтром реальності.

Коли “важливо” — це те, за що заплатили.

Коли “цікаво” — це те, що дає трафік.

Коли “не рекламно” — це те, що вигідно власнику або не зачіпає рекламодавців.

Коли “редакційні правила” перетворюються на ширму, за якою ховають небажання торкатися незручних тем.

Журналістика помирає не тоді, коли редакція бере гроші. Журналістика помирає тоді, коли без грошей вона вже не бачить реальності.

Чому тема українського софту важливіша, ніж здається

На перший погляд, програмне забезпечення — це просто бізнес.

Хтось продає ERP.

Хтось продає CRM.

Хтось продає бухгалтерську систему.

Хтось продає документообіг.

Хтось продає касу, склад, виробництво, зарплату, управлінський облік.

Але в реальності програмне забезпечення — це інфраструктура управління.

Хто контролює софт, той впливає на процеси. Хто впливає на процеси, той впливає на гроші. Хто впливає на гроші, той впливає на бізнес.

Саме тому залежність від російського софту — це не просто технічна проблема.

Це проблема економіки.

Це проблема безпеки.

Це проблема державної стійкості.

Це проблема інформаційного впливу.

Це проблема майбутнього.

І тому українські ЗМІ не мають права робити вигляд, що це “вузька тема для бухгалтерів і програмістів”.

K2 ERP як приклад української боротьби

K2 ERP — це українська ERP-система, яка створюється як альтернатива 1С, BAS та іншим застарілим або ворожим системам автоматизації бізнесу.

K2 ERP — не гігантська корпорація.

Не структура з мільярдними рекламними бюджетами.

Не імперія з десятками тисяч партнерів.

Не компанія, яка десятиліттями вкорінювалася в ринок через навчання, бухгалтерські курси, інтеграторів, семінари, сертифікації та залежність бізнесу.

K2 ERP — це українська мікрокомпанія, яка стала проти великого ворожого ринку.

І саме в цьому її сила.

Бо великі системи часто тягнуть за собою минуле.

Вони обростають бюрократією, застарілими архітектурами, важкими оновленнями, дорогими впровадженнями, залежністю від інтеграторів і страхом змін.

K2 ERP будується інакше.

Це система, яка розвивається швидко, модульно, відкрито, з орієнтацією на український бізнес, українську облікову реальність і майбутню цифрову незалежність України.

Чому K2 ERP не просить “рекламу”

Коли ми говоримо зі ЗМІ про K2 ERP, ми не просимо написати хвалебну оду.

Не просимо поставити банер.

Не просимо зробити рекламний матеріал під виглядом журналістики.

Не просимо приховати слабкі місця.

Навпаки.

Пишіть чесно.

Порівнюйте.

Критикуйте.

Ставте незручні питання.

Питайте, що вже працює.

Питайте, що ще в розробці.

Питайте, які модулі готові.

Питайте, як відбувається міграція з 1С/BAS.

Питайте, як працює хмара.

Питайте, які є ризики.

Питайте, що треба доробити.

Але не мовчіть.

Бо мовчання в темі українського софту сьогодні — це не нейтральність.

Мовчання — це подарунок старій російській софтовій екосистемі.

Чому “це реклама” — слабкий аргумент

Якщо журналіст пише про iPhone — це не завжди реклама Apple.

Якщо журналіст пише про Tesla — це не завжди реклама Tesla.

Якщо журналіст пише про SAP — це не завжди реклама SAP.

Якщо журналіст пише про ChatGPT — це не завжди реклама OpenAI.

Якщо журналіст пише про Odoo — це не завжди реклама Odoo.

Тоді чому матеріал про українську ERP-систему автоматично вважається рекламою?

Проблема не в темі.

Проблема в підході.

Журналістський матеріал відрізняється від реклами не тим, що в ньому немає назв продуктів.

Журналістський матеріал відрізняється тим, що в ньому є:

• факти;
• контекст;
• критика;
• порівняння;
• запитання;
• баланс;
• чесна позиція;
• суспільна значущість.

Український софт має суспільну значущість. Особливо тоді, коли він замінює російський софт.

Інформаційний фронт — це не тільки новини з передової

В Україні часто говорять про інформаційний фронт.

Але інформаційний фронт — це не тільки включення з передової, політичні заяви, аналітика боїв і міжнародні новини.

Інформаційний фронт — це також здатність країни бачити власні залежності.

Бачити старі схеми.

Бачити економічні звички.

Бачити технологічні кайдани.

Бачити ринки, де російський вплив роками маскувався під “звичний інструмент”.

Бачити, що софт — це не дрібниця.

І якщо журналістика не показує ці залежності, то суспільство залишається сліпим.

А сліпе суспільство дуже легко вести туди, куди вигідно сильним гравцям.

Хвилина мовчання має продовжуватися дією

Ми мовчимо о 9-й ранку, вшановуючи загиблих.

Це правильно.

Але хвилина мовчання не повинна бути єдиною формою нашої пам’яті.

Після мовчання має бути дія.

Після пам’яті має бути відповідальність.

Після слів “Слава Україні” має бути реальна робота для України.

Не можна вшановувати загиблих і водночас спокійно залишати український бізнес у залежності від російських технологій.

Не можна говорити про незалежність і не боротися за цифрову незалежність.

Не можна говорити про українське майбутнє й не писати про українські продукти, які це майбутнє створюють.

Пам’ять без дії перетворюється на ритуал. Дія без пам’яті перетворюється на бізнес. Україні потрібне і те, і інше: пам’ять і дія.

Що мають зробити українські ЗМІ

Українським медіа не потрібно вигадувати складну стратегію.

Потрібно просто почати робити журналістику.

1. Провести розслідування ринку 1С/BAS в Україні

Показати, хто досі продає, підтримує, впроваджує, навчає та обслуговує екосистему 1С/BAS.

Пояснити, як відбувався ребрендинг.

Показати, які структури й компанії досі пов’язані з цим ринком.

2. Пояснити бізнесу, що BAS — це російський 1С

Не завуальовано.

Не натяками.

Не в стилі “є певні ризики”.

А прямо:

BAS — це російський 1С.

Український бізнес має знати, з чим він працює.

3. Показати українські альтернативи

Не тільки K2 ERP.

Показати всі українські продукти, які можуть замінювати російський софт у різних сегментах:

• ERP;
• CRM;
• бухгалтерія;
• документообіг;
• складський облік;
• виробництво;
• управлінський облік;
• e-commerce;
• каси;
• аналітика;
• кібербезпека;
• хмари;
• комунікації.

Якщо продукт сильний — показати, у чому сила.

Якщо слабкий — показати, що треба доробити.

Але не ховати.

4. Поставити питання державі

Держава має не тільки забороняти ворожий софт, а й створювати умови для переходу на українські рішення.

Журналісти мають питати:

• які продукти заборонені;
• хто контролює виконання;
• які строки переходу;
• які штрафи;
• які ризики;
• які українські альтернативи;
• що робити бізнесу;
• що робити держструктурам;
• що робити критичній інфраструктурі.

5. Зробити тему українського софту постійною

Не раз на рік.

Не під санкції.

Не після чергового скандалу.

А постійно.

Бо цифрова незалежність не будується одним матеріалом.

Що мають зробити IT-медіа

IT-медіа мають особливу відповідальність.

Бо саме вони можуть пояснити технологічну сторону питання.

Не політичними лозунгами.

Не емоціями.

А нормальною професійною мовою.

Порівняти архітектури.

Порівняти технологічні стеки.

Порівняти модульність.

Порівняти API.

Порівняти швидкість розробки.

Порівняти підходи до хмари.

Порівняти відкритість коду.

Порівняти можливості кастомізації.

Порівняти складність міграції.

Порівняти вартість володіння.

Саме IT-медіа мають пояснити ринку, що перехід з 1С на BAS — це не стратегія цифрової незалежності. Це часто просто перехід з 1С на іншу форму тієї ж самої залежності.

Що мають зробити бухгалтерські ресурси

Бухгалтерські ресурси мають величезний вплив на ринок.

Бухгалтери довіряють їм.

Директори читають їхні пояснення.

Фінансові служби дивляться їхні семінари.

Саме тому бухгалтерські ресурси не можуть робити вигляд, що тема 1С/BAS — це просто “програмне питання”.

Вони мають пояснювати:

• чому російський софт є ризиком;
• чому BAS не можна подавати як безпечну українську альтернативу;
• які є українські рішення;
• як готуватися до переходу;
• як переносити дані;
• як навчати бухгалтерів;
• як зменшити страх перед змінами;
• як не потрапити в пастку “ми просто ще трохи посидимо на старому”.

Бухгалтерія — це серце бізнесу. І це серце не має битися на російському софті.

Чому мовчання вигідне старому ринку

Старому ринку не потрібно перемагати український софт у відкритій дискусії.

Йому достатньо, щоб про український софт не говорили.

Достатньо, щоб бізнес не знав альтернатив.

Достатньо, щоб бухгалтер боявся змін.

Достатньо, щоб директор думав: “та всі ж на цьому сидять”.

Достатньо, щоб журналіст сказав: “це реклама”.

Достатньо, щоб редактор не захотів ризикувати.

Достатньо тиші.

Тиша — найзручніша реклама для старої залежності.

Чому K2 ERP буде боротися далі

K2 ERP не має ілюзій.

Ми розуміємо, що боремося з ринком, який у сотні й тисячі разів більший.

У старої екосистеми більше грошей.

Більше партнерів.

Більше звички.

Більше інтеграторів.

Більше бухгалтерів, які бояться змін.

Більше старих баз.

Більше інерції.

Більше мовчазної підтримки.

Але в нас є те, чого немає в старого ринку.

У нас є українська мета.

Ми не хочемо просто продати ще одну ERP.

Ми хочемо, щоб український бізнес перестав залежати від російського програмного забезпечення.

Ми хочемо, щоб українська ERP стала нормальною, доступною, масштабованою, сучасною реальністю.

Ми хочемо, щоб українські підприємства могли переходити на український продукт.

Ми хочемо, щоб українські програмісти створювали не тільки аутсорс для чужих ринків, а й власні системні продукти для України.

Українські ЗМІ можуть допомогти Україні без реклами

Щоб підтримати український софт, медіа не потрібно ставати рекламним відділом K2 ERP чи будь-якої іншої компанії.

Достатньо робити чесну журналістику.

Достатньо ставити питання.

Достатньо показувати ринок.

Достатньо порівнювати.

Достатньо пояснювати.

Достатньо не ховати українське.

Бо підтримка українського — це не завжди похвала.

Інколи підтримка — це жорсткий розбір.

Інколи підтримка — це чесне порівняння.

Інколи підтримка — це критика, після якої продукт стає сильнішим.

Найгірше для українського продукту — не критика. Найгірше — тиша.

Звернення до чесних журналістів

Я знаю, що в українській журналістиці є чесні люди.

Є журналісти, які не забули, для чого існує професія.

Є редактори, яким не байдуже.

Є люди, які ще розуміють, що слово може піднімати суспільство, а не тільки продавати трафік.

Саме до них це звернення.

Прокиньтесь.

Не чекайте закону про 40% українського в медіа.

Не чекайте наказу.

Не чекайте чергового скандалу.

Не чекайте, поки держава змусить вас робити те, що мала б робити совість.

Пишіть про українське.

Пишіть про український софт.

Пишіть про українські ERP.

Пишіть про альтернативи 1С/BAS.

Пишіть про українських розробників.

Пишіть про бізнес, який переходить з російського софту.

Пишіть про складнощі переходу.

Пишіть про страхи бухгалтерів.

Пишіть про сильні й слабкі сторони українських продуктів.

Пишіть про те, що справді важливо для цифрової незалежності України.

Що буде, якщо ЗМІ й далі мовчатимуть

Якщо українські ЗМІ не захочуть писати про українське, українські підприємці створять власні медіа.

Власні сайти.

Власні канали.

Власні спільноти.

Власні Wiki.

Власні YouTube-канали.

Власні Telegram-канали.

Власні інформаційні майданчики.

І підуть повз традиційні ЗМІ.

Бо порожнеча завжди заповнюється.

Якщо журналістика не говорить про важливе, про важливе починають говорити ті, кому болить.

І тоді медіа можуть раптом виявити, що суспільна довіра пішла не до тих, хто мав редакційні правила, а до тих, хто мав позицію.

Висновок

Мені соромно за українські ЗМІ.

Але цей сором — не кінець.

Це ще шанс.

Шанс для журналістів згадати, що вони не просто виробники контенту.

Не просто адміністратори рекламних площин.

Не просто менеджери трафіку.

Не просто обслуга політиків, власників, рекламодавців чи старих ринків.

Журналістика — це нерв суспільства.

Якщо нерв живий, країна відчуває біль і реагує.

Якщо нерв мертвий, країна може втрачати незалежність частинами й навіть не розуміти, де саме її ріжуть.

Сьогодні одна з таких частин — цифрова незалежність.

Український бізнес має виходити з російського софту.

Українські розробники мають отримати шанс.

Українські медіа мають перестати мовчати.

Пишіть про українське. Не мовчіть.

Див. також

• K2 ERP
• Альтернатива 1С
• BAS — це російський 1С
• Заміна 1С в Україні
• Українська ERP
• Ворожий софт
• Реєстр ворожого ПЗ
• Цифрова незалежність України
• Програмування зі швидкістю думки
• Український софт
• ERP для українського бізнесу

Зовнішні посилання

• Офіційний сайт K2 ERP
• K2 ERP Wiki
• Публічна хмара K2 ERP
• Держспецзв’язку України
• Перелік забороненого до використання програмного забезпечення та комунікаційного мережевого обладнання